Loading...Кожна людина, а тим паче захоплена якоюсь справою, у тому числі садівництвом, виноградарством чи овочівництвом, котра доклала чимало зусиль для досягнення намічених цілей, на порозі нового року підсумовує черговий етап своєї діяльності. Ось і я хотів би поділитися із читачами «ЗМГ» своїми враженнями від минулого сезону. Можливо, це допоможе комусь не припуститися багатьох помилок. Хоча, як кажуть, не помиляється тільки той, хто нічого не робить. А ми, землероби, навіть уявити себе не можемо без праці на землі нашій годувальниці.
Зараз на календарі зима, а це серйозне випробування для рослин. На моє глибоке переконання, найбільшої шкоди саду завдають міцні (понад 30°С), хоча і нетривалі морози, які в нас трапляються майже щозими. Однак у більшості випадків ми до них не буваємо готові. І як завжди, сподіваємося на наше горезвісне «якось та буде». Але воно не завжди спрацьовує. Про те, як можна захистити деякі рослини і зберегти врожай, я й хочу розповісти на прикладі свого саду.
Почну з персиків. У мене в саду росте два сорти персиків від садівника із Кривого Рогу О.М. Дядюри — Ред хейвен (американської селекції) і Стартовий (селекції Нікітського ботанічного саду Національного наукового центру). Обидва сорти вважаються перспективними і рекомендуються для вирощування в Україні. Та я вважаю, що припустився помилки, сформувавши дерева на метровому штамбі. Слід було формувати 2-3 штамбові гілки у вигляді куща. Такі саджанці можна легко укрити взимку, особливо при критичних для персика температурах (до -30°С і більше). Саме при таких температурах вимерзають плодові бруньки. У підсумку минулого сезону я і залишився без урожаю персиків, хоча самі дерева перезимували непогано. Із цієї ж причини, вважаю, не було в мене й абрикосів.
Інша річ — кущові рослини. Не багато зусиль потрібно для того, аби пригнути гілки до землі й укрити їх снігом, який вважається кращим захистом від морозів. Наприклад, зизифус (унабі), ожина Старк Джамбо і деякі декоративні рослини дуже добре перезимували під снігом. Вимерзли лише ті гілки, які перебували над сніжним покривом.
Південні (субтропічні) рослини, такі як інжир, ківі, гранат, лавр, я вирощую винятково в укривній культурі. Інакше це просто неможливо. І жодні «якось та буде» тут не проходять. Це підтверджує моя багаторічна практика. І сезон-2012 не став винятком. Усі мої «екзоти» благополучно перезимували в укритті й потішили чудовим урожаєм. Особливо інжир. Плодів зав’язалося стільки, що довелося розвантажувати рослини, видаливши ледь не половину зав’язі. А ось виноград сорту Ізабелла, який у нас у Прикарпатті вважається неукривним, минулої зими підмерз. Тож довелося обрізати його на пеньок. Висновок зроблено. Тепер я гадаю, що і його слід укривати також.
До речі, тим, хто вирощує ківі, буде дуже корисно знати одну його особливість. У ківі дуже рано настає сокорух. Тому для цієї рослини існує великий ризик потрапити під вплив ранньовесняних заморозків. Щоб запобігти цьому, не треба поспішати піднімати лози на шпалеру зразу ж, як тільки буде зняте основне укриття. Адже якщо трапляться заморозки, то на землі рослину завжди можна буде захистити хоча б тимчасовим укриттям.
Щодо інжиру, то ця культура вже багато років є предметом особливої гордості мого саду. Тим більше що у 2012 році інжир потішив мене особливо багатим урожаєм. Цьому сприяла тривала і тепла осінь. Та навіть після перших заморозків, коли опало листя і на гілках залишилися практично одні плоди, вони несподівано для мене стали дружно дозрівати. Хоча товарний вигляд у плодів був уже не той, але вони були досить гарного смаку.
Уперше в минулому році в мене заплодоносили сорти інжиру Фініковий і Кримський чорний, одержані від кримських фахівців із розсадницької справи Волкових. Треба сказати, що інжир Фініковий краще вирощувати в горщиковій культурі. Це невелике, компактне фігове деревце, дуже декоративне на вигляд, було обвішане плодами, які, дозріваючи, забарвлювалися в насичений коричневий колір.
Тішився я цього року і першому плодоношенню фундука, висадженого між плівковою теплицею і сусідським парканом. Чекати перших горішків довелося кілька років, позаяк саджанці, як з’ясувалося, були сіянцями. Але в цьому є і свої «плюси». Опале листя я не прибирав, а залишав під кущами. До того ж щовесни додавав до нього листя, прибране після зняття укриття інжиру, а зверху, щоб його не розносив вітер, придавлював гілками дерев. Через кілька років під кущами фундука утворилася справжня лісова земля, в якій рослини почуваються досить комфортно. Дивлячись на велику кількість сережок, що зав’язалися, сподіваюся в новому сезоні одержати гарний урожай.
Вул. Шевченка, 12/13,
м. Тлумач Івано-Франківської обл., 78000.
Тел. 096-777-98-40.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 51(677) від 19 грудня 2012 р., стор.12.
