Особливості розмноження «шайтанового дерева»

Переглядів : 3
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (Пока оценок нет)
Loading...

Займаючись вирощуванням кизилу багато років, можу без перебільшення сказати, що це дивовижна і дуже корисна для людини рослина, яку, вважаю, потрібно активно культивувати в наших садах. Однак поширенню кизилу заважають усілякі забобони і неточні відомості про нього. Про це я і хотів би поговорити, поділитися своїми спостереженнями і враженнями від вивчення «шайтанового дерева» (так кизил називають у народі).

Насамперед, садівникам, які вирішили посадити кизил на своїй ділянці, рекомендую вивчити досвід людей, котрі займаються цією культурою. Інформацію про нього можна знайти у достатній кількості наукових та науково-популярних публікацій і книг. Це праці доктора наук Світлани Валентинівни Клименко, яка понад 40 років присвятила вивченню і систематизації кизилу, і відомого селекціонера, мого земляка-полтавчанина, доктора наук Володимира Миколайовича Меженського.

Як я вже говорив у попередній своїй публікації (див. «ЗМГ» №35 від 28.08.2013 р. «Випереджаючи час, зріє врожай». — Прим. ред.), на моїй ділянці росте багато різних сортів кизилу. Є серед них і дуже давні (яким понад 100 років), назви котрих уже ніхто й не пам’ятає. Так ось, 20 років я спостерігаю за своїм кизилом і ще жодного разу не бачив кореневої порості, про яку багато пишуть. А розмножую кизил так. Частину опалих плодів я не збираю. Пізньої осені злегка спушую землю в пристовбурному крузі, загортаючи їх неглибоко в ґрунт (не більше 5 см). Далі потрібно набратися терпіння. Невелика частина загорнених у пристовбурних кругах кісточок у мене сходить лише на другий рік, а деякі — після трирічного очікування. До речі, у спеціальній літературі чітко говориться про тривалий період проростання сіянців (у межах 3 років). До слова сказати, я відмовився від штучної стратифікації кизилу в ящиках, проморожування і скарифікації насіння, позаяк великої різниці між ними і природним проростанням не помітив. Зате клопоту більше.

Навесні наступного після висіву кісточок року обов’язково мульчую ґрунт під деревами. Найкраще робити це заздалегідь змоченою соломою, хоча можна використовувати і будь-який інший рослинний матеріал: скошений бур’ян, листя (можна навіть волоського горіха). Все-таки це буде краще, ніж нічого. Адже в останні кілька років мульчування є вельми ефективним способом порятунку рослин від ґрунтової посухи. Та й поливати їх через мульчу набагато зручніше. А зважаючи на те, що ґрунт під кизилом перекопувати не рекомендується через поверхневе залягання коренів (дозволене тільки поверхневе спушування), то мульчування — чи не єдиний спосіб утримання ґрунту в нормальному стані.

Тим же, хто не має свого кизилу, але хоче виростити його з кісточок, раджу для цього обрати притінену ділянку, зразу перекопати її і таким же чином, але штучним шляхом, висіяти придбане насіння з наступним поливом і мульчуванням.

Через кілька років такої технології садіння кісточок налагоджується «конвеєр» проростання сіянців. Практично щороку під материнським деревом у мене стабільно з’являється кілька сходів кизилу. Єдиний недолік — важко визначити, якого року садіння кісточка, котра проросла. Восени цього ж року пересаджую сіянці, які підросли за літо, на місце, де пізніше (через рік у серпні або навіть у вересні) окулірую їх культурним кизилом. Приживлюваність сплячих бруньок становить 80%, на відміну від ранньовесняного щеплення кизилу живцем. Плодоносити щеплений саджанець починає вже на 3-4-й рік, а в деяких випадках і раніше.

Тільки не тіштеся надією і не чекайте дива, що сіянець кизилу (дичка) зацвіте через 2-3 роки. Один із таких моїх кущів, залишених для експерименту, вступив у плодоношення лише через 12 років. Хочу висловити і деякі сумніви щодо ефективності вегетативного способу розмноження шляхом горизонтальних відсадків (тобто прикопування гілки). В цьому разі хоч і зберігаються материнські ознаки сорту, але саджанець вступає у плодоношення (за моїми спостереженнями) на 5-й рік.

Сергій ОМЕЛЬЧЕНКО.

Тел. 096-474-15-71.
E-mail: filarhe@gmail.com

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 37(715) від 11 вересня 2013 р., стор.11.

babytransfer

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наступний допис

Малина: «Діаманти» на грядках

Ср Вер 11 , 2013
Червоний діамант під час плодоношення (1) і цвітіння (2) Цей незвичний сорт малини, який заслуговує на увагу садівників, називається Червоний діамант (Red Diamond). Він був виведений у США на початку ХХІ століття і поки що лише випробовується. Але він уже досить поширений у Китаї під назвою Американський рубін. Назва цього сорту малини […]