Абрикосовий рік: фаворити серед спринтерів

Переглядів : 4
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (Пока оценок нет)
Loading...
Плоди абрикоса сорту Хаяч Лабо

Плоди абрикоса сорту Хаяч Лабо

Урожаєм абрикоса у цьому році нікого не здивуєш. Більшість сортів, які вступили у більш-менш повноцінне плодоношення, перевантажені врожаєм, відповідно і плоди дрібнуваті. Однак я помітив, що деякі сорти, наприклад, Київський красень, Поліський великоплідний та інші, здатні на скидання зайвого врожаю, тому видають відповідний своїм характеристикам розмір плодів. Земля під деревами цих сортів у буквальному сенсі слова була встелена плодами. А ось під деревами інших сортів жодної опалої абрикоси за весь період плодоношення не було.

Відкрив сезон у моєму саду сорт Сонячний (селекції садово-дизайнерського центру Shoni, м. Київ), який дозрів наприкінці другої декади червня. Слідом за ним дозріли плоди гібрида 109-12. Смак їх був цілком пристойним для цього періоду часу в умовах Південного Полісся, тобто плоди були досить солодкими. Про їх розмір, зважаючи на перевантаження дерева, говорити складно, та й товарний вигляд цих абрикосів зі світлим забарвленням шкірки був доволі скромним. До того ж плоди були нетранспортабельними. Зате дуже соковитими, не тугої консистенції, із м’якоттю, яка тане в роті. Одним словом, сорт для себе.

Продовжив естафету сорт Ліскоре чеської селекції, плоди якого доспіли наприкінці місяця. В порівнянні з попередніми сортами — це сорт-аристократ. Усе при ньому: і вигляд плодів, і їх характерний чудовий абрикосовий смак. Плоди вищесереднього розміру, яскраво-оранжевого забарвлення, з сонячного боку з рум’янцем, дуже привабливі. М’якоть оранжева, туга, соковита, ароматна. В кого немає можливості посадити кілька дерев різних сортів раннього терміну дозрівання, рекомендую обрати Ліскоре. Отримуватимете задоволення самі, а надлишки при бажанні і реалізувати можна — транспортабельність плодів дуже висока.

На початку липня (приблизно 5-6 числа) дозріли плоди сорту Єревані. У садівничих колах триває дискусія: сорт під цією назвою і сорт Шалах — це один і той же чи це різні сорти? Фахівець із розсадницької справи із Дніпропетровської області В.О. Саюк, який поділився зі мною живцями, стверджує, що вони різні: Єревані — старий вірменський сорт, а Шалах — його більш забарвлений клон. Та й поводять вони себе по-різному. Врожайність для нинішнього сезону в Єревані, я б сказав, середня, зате зимостійкість хороша. Принаймні, зиму 2012 року він витримав чудово, тоді як Шалах істотно підмерз і наразі дуже важко набуває попереднього стану. Щодо смакових якостей, то в наших умовах, де звикли до більш традиційних абрикосів європейської групи, це щось незвичайне — просто курага з дерева. Плоди наче схожі за смаком на недозрілі і незапечатані, ще і з нектаром, стільники бджолиної рамки. Розкривати абрикоси цього сорту потрібно обережно, позаяк на зрізах зразу ж виступає солодкий до нудотності сік. Багато таких абрикосів зразу не з’їси. Однак усе це стосується щойно зірваних плодів. Через 1-2 дні лежання, на мою думку, плоди втрачають свою схожість із курагою, наближаючись за смаком до звичайних сортів.

Зовнішній вигляд абрикосів сорту Єревані дуже привабливий — забарвлення світле, покривного немає або воно ледь помітне, малинове, вага до 40 г. На жаль, від сусідського запущеного дерева цей абрикос у мене підхопив паршу, яка проявляється саме в зоні покривного забарвлення. Звідси можна зробити висновок — Єревані не дуже стійкий до хвороб, позаяк інші сорти на цьому дереві чисті. До того ж цей сорт відрізняється сильним ростом. Принаймні, в мене він обігнав усі щеплені на жерделі сорти (дерево сформоване у вигляді чаші: на кожній із 5 скелетних гілок ростуть сортові плоди).

На одному коренеутворювальному дереві щепленням одночасно кількох сортів я підтримую і поповнюю колекцію всіх плодових культур, включаючи й абрикос. Основна проблема таких багатосортових дерев — це втримати їх у межах обраної системи формування крони, позаяк сильнорослі сорти за своєю природою обов’язково домінуватимуть над менш дужими, обганяючи їх. В результаті крона буде асиметрична, а іноді і виродлива. Бокова скелетна гілка з часом навіть може пригнічувати лідера, прагнучи зайняти його місце.

Приблизно в ці ж терміни (перша декада липня) дозріли і плоди сорту Хаяч Лабо. Вони чимось схожі на абрикоси сорту Єревані, проте якщо плоди першого за формою більше схожі на овал, то в іншого форма абрикосів ідеально кругла, з малиновим забарвленням на половині поверхні плоду. За своїм родоводом, він, швидше за все, із кавказької групи абрикосів. М’якоть менш хрящувата і не така солодка.

Після цього сорту настала черга NJA-19. Це досить великоплідний сорт. У мене сигнальні плоди досягали ваги 90 г. При масовому плодоношенні, напевно, будуть меншими. Стиглий абрикос цього сорту близький до хурми: м’якоть жовта, соковита. А переспілі навіть при такій вазі не опадають. Плоди цього сорту чимось схожі на більш відомий Голдріч (США), який є рекордсменом за великоплідністю, дозріває в мене на 1-2 тижні пізніше. Лише за зовнішнім виглядом NJA-19 темніший, і кісточка не відділяється, а плоди Голдрічу світло-оранжеві з невеликим червоним розмитим рум’янцем.

Далі «конвеєр» плодоношення в моєму саду складався так: Шелудько, Монастирський, згадуваний Голдріч. Дозріваючи один за одним, сорти наче змагалися між собою, прагнучи потішити і здивувати своїми плодами, віддячивши за догляд та увагу. А цьому я надаю дуже важливого значення і хочу на завершення дати кілька практичних порад з агротехніки. Загальновідомо, що абрикос серед усіх плодових культур найбільш вибагливий до аерації, віддає перевагу нещільним ґрунтам із відносно легким гранулометричним складом. Також він потребує індивідуального підходу до підживлень і вдобрень, йому потрібні особливі співвідношення між елементами мінерального живлення, які відрізняються від вимог інших плодових культур. Так, для збільшення продуктивності абрикоса слід уникати надлишку азоту впродовж усього періоду вегетації, а не лише у другій її половині, і давати плодоносним деревам підвищену дозу калію. Я, наприклад, вношу калімагнезію. Вона добре підходить для моїх супіщаних ґрунтів, які бідні як на калій, так і на магній через їх здатність до вимивання. Час від часу (при наявності) вдобрюю деревним попелом: по відру по периметру крони на дерево 10-15-річного віку. Перекопую і поливаю. Результат, як бачите, непоганий.

Василь ДАРІЙ.

м. Київ.

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 32(710) від 7 серпня 2013 р., стор.8-9.

babytransfer

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наступний допис

Формування пагонів ожини для укриття на зиму

Ср Сер 7 , 2013
Схема формування пагонів ожини: 1 — пригинання вздовж майбутнього ряду або шпалери із фіксацією сталевим гачком; 2 — пригинання з використанням циліндричного предмета, щоб запобігти обламуванню; 3 — регулювання і спрямування бокових пагонів (стрілками вказані найбільш ламкі місця) Ожина, за винятком окремих, недостатньо апробованих у наших умовах ремонтантних сортів, плодоносить […]