Ожина — комерційний підхід -4

Переглядів : 3
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (Пока оценок нет)
Loading...

(Продовження. Початок у №21 (699), 22 (700), 23 (701) ).

Смак і якість ягоди

Скуштувавши один сорт малини, можна легко скласти уявлення про смак решти сортів. Спробувавши один сорт ожини, неможливо уявити смак інших сортів. Він відрізняється у різних видів. Варіацій смаку, різноманітних ароматів, починаючи із тих, які схожі на малину, незвичних, проміжних і типових ожинових тонів безліч. Більшість сортів без певного досвіду важко віднести саме до ожини. Смак настільки відрізняється, що можна подумати, що це самостійна невідома ягідна культура. Тому більшість сортів ожини з незвичним смаком так і називають — не ожиною, а ягодою сорту певного автора — Логанбері, Бойсенбері, Маріонбері або на честь географічних об’єктів, пов’язаних із місцем виробництва: Тейбері, або Букінгем Тейбері. Найчастіше це ожина зі складним смаком малинно-ожинових гібридів. Зазвичай її урожайність дорівнює врожайності малини або вища. Слід відзначити непогану врожайність малинно-ожинового гібрида Тейбері, але йому за цим показником безсумнівно далеко до комерційних сортів ожини. Ягода ожини в процесі дозрівання проходить кілька стадій. У технічній зрілості ягода комерційних сортів уже чорна, але ще кислувата, далі вона стає кисло-солодкою, потім прісно-солодкою з приємним ароматом, але при цьому дуже м’якою. Ще одна велика перевага ожини в порівнянні з малиною в тому, що завдяки пізнішому цвітінню ягода ожини завжди чиста, немає червоподібних личинок малинового жука, який псує ягоди.

Стійкість до хвороб

Ожина має високу стійкість до хвороб. Згадані вище комерційні сорти ожини проявляють таку високу стійкість до малинних захворювань, що, незважаючи на велику кількість інфекцій і шкідників, які практично безконтрольно завозяться разом із садивним матеріалом нашими діяльними городниками на дачні масиви, ніколи не доводилося бачити ознак хвороб на ожині. Культура настільки молода, що до цих пір не втратила імунітет диких видів. Стійкість пояснюється тим, що постійно йде природний відбір, тому все нестійке приречене на вимирання. Щойно рослина потрапляє в культуру, природний відбір на стійкість перестає працювати.

Для того щоб зберегти господарсько-корисні, товарні ознаки ягоди, культурну рослину починають розмножувати вегетативно (виключаючи висів), тим самим не дозволяючи пристосовуватися до шкідників, які мутують і змінюються завдяки статевому розмноженню. У культурі рослина швидко стає поживою для численних інфекцій і шкідників. Так за 700 років сталося з малиною. Сьогодні можна створити цілу енциклопедію з грибкових і вірусних захворювань, що уражають малину. Одних лише вірусних захворювань, котрі поширюються різними листогризучими, сисними шкідниками, які уражають стебла, на малині налічується 15. Запобігти пошкодженню різними комахами практично неможливо. Але страшно те, що вірусні захворювання швидко поширюються комахами-шкідниками, а уражені кущі не лікуються, а підлягають негайному знищенню. Саме тому плантації малини закладають не ближче 2-3 км від уже існуючих насаджень, а термін їх експлуатації не перевищує 10 років. Такий короткий термін пов’язаний із тим, що після 10 років експлуатації інфекції стає стільки, що це позначається на врожаї. Тому виникає необхідність закладання нової плантації на новому місці оздоровленим безвірусним садивним матеріалом. За 10 років кілька врожаїв великоплідної малини доведеться списати на сувору зиму, якщо сорт вирощувався без укриття. Накопичуються і шкідники.

Термін продуктивної експлуатації ожинового куща — до 15 років, а вихід із виробництва пов’язаний практично лише із виснаженням ґрунту під кущем і старінням останнього. Шкідників, котрі спостерігаються на малині, на ожині практично немає. Галівницею і попелицею комерційні сорти не уражаються. Помітне незначне ураження малинною мухою, малинно-суничним довгоносиком, яке практично не позначається на врожаї.

Малинно-ожинові гібриди завдяки генам малини менш стійкі. На деяких із них паразитують попелиця і галівниця, а окремі уражаються антракнозом. Стійкість видів і сортів ожини до шкідників і хвороб давно помічена й експлуатується селекціонерами малини. Ожина не тільки використовується як донор великоплідності в селекції малини, її також використовують як донора стійкості до вірусних і грибних захворювань. Однак будь-яка найгеніальніша копія завжди гірша за оригінал.

«Розхимерювання»

Завдяки гібридному спадку на багатьох сортах великоплідної малини спостерігається «розхимерювання», тобто нестійкість генотипу, яка призводить до утворення у великоплідної рослини дрібноплідних відростків. Тобто окремі кущі рано чи пізно починають втрачати свою великоплідність, тому потребують постійної уваги та додаткової трудомісткості, пов’язаної з викопуванням окремих дрібноплідних відростків. Навіть якщо явище не має масового характеру, працювати з таким сортом незручно.

«Розхимерювання» пов’язане з прагненням рослини до стабілізації генотипу і перебудовою окремих хромосом у геномах великоплідної малини, простіше кажучи, хромосоми малини, зв’язані попарно з хромосомами ожини, через різну будову перескакують в інші геноми, зв’язуючись попарно з хромосомами малини, схожими за будовою, що і призводить до втрати ознаки великоплідності у відростка, але стабілізується генотип (відбувається повернення до ознак предків). Це не властивість великоплідної малини як такої, це ознака того, що сортимент великоплідної малини все ще є сирим, недопрацьованим матеріалом для подальшої селекції. Але через те що селекціонерові хочеться їсти вже сьогодні, він не може чекати ще 15-20 років, поки шляхом подальшого схрещування і відбору хромосоми в геномах майбутніх сортів розташуються так, що одні складатимуться повністю з хромосом ожини, а інші повністю з хромосом малини. Ось він і допускає у виробництво матеріал, який вимагає подальшої селекційної роботи. Це не лежить на поверхні, тому десятиліттями локшина на вухах висить не тільки у любителів, але й в агрономів.

Цих проблем немає в ожини. Генотип її сортів або однорідний, або стабільний, тому що навіть у малинно-ожинових гібридів «розхимерювання» не спостерігається. Це свідчить про те, що гібриди відбиралися довгий час і селекціонерам у результаті вдалося створити однорідні геноми. Можливо, не обійшлося без удачі. У всякому разі, «розхимерювання» зі здрібненням ягоди на ожині не спостерігається. Воно буває тільки на окремих сортах безшипих ожин, де відсутність шипів є результатом клонової селекції. Але це «розхимерювання» має зовсім іншу природу і пов’язане не із здрібненням ягоди, а з тим, що у безшипої рослини несподівано на стеблі може з’явитися окремий шип або окрема невелика колюча гілка.

В’ячеслав ЯКИМОВ.

м. Самара РФ.
E-mail: yakimov-v@bk.ru

(Закінчення в №25 (703) від 19 червня 2013 р.).

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 24(702) від 12 червня 2013 р., стор.11.

babytransfer

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наступний допис

Ромео і Джульєтта — нерозлучна пара

Ср Чер 12 , 2013
Ромео і Джульєтта — справжня окраса нашого винограднику. Ці нові гібридні форми дійсно як нерозлучна пара, хоча за походженням вони «брат із сестрою», тому що їх сіянці виросли із насіння ягід одного грона гібридної форми Деметра, запиленої пилком сорту Ністру Євгеном Павловським. Сталося так, що обидва сіянці, які отримали згодом […]