Вік живи — вік учись

Переглядів : 3
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Loading...

Здавалося б, що ще нового можна дізнатися про вирощування помідорів? Уже давно цей унікальний овоч, родом із гірських районів Перу, прижився на наших городах і надійно утримує друге місце за популярністю після картоплі. Начебто все ми знаємо, досконально вивчили агротехніку вирощування, способи боротьби із захворюваннями й у підсумку одержуємо непогані врожаї на своїх помідорних грядках. Так гадав і я, доки через життєві обставини не поповнив численні лави дачників, неспроможних самостійно вирощувати розсаду томатів. За часом це збіглося із моїм знайомством і серйозною зацікавленістю ідеями розумного природного землеробства. Прочитав десятки книг і сотні публікацій у газетах і журналах за тематикою, що мене цікавила. Хочу подякувати редакції газети «ЗМГ» за публікацію книг Едварда Фолкнера «Божевілля орача» та Івана Овсинського «Нова система землеробства». Завдяки навчанню із землекористувача я перетворився на землероба і в процесі оволодіння знаннями довідався багато нового, цікавого і корисного про вирощування помідорів, зокрема про безрозсадну культуру.

Для засолювання, консервування і виготовлення томатного соку в основному використовують сорти середнього і пізнього термінів дозрівання. Тож навіщо тоді морочитися із розсадою, якщо для цього можна виростити помідори безрозсадним способом? Не приховуватиму, спочатку було страшнувато. Адже всі навколо вирощують помідори за давно відпрацьованою схемою: підвіконня — парник — грядка. А тут доводиться виводити дві ланки з багаторічного технологічного ланцюжка. Та як кажуть, дорогу здолає той, хто йде. Найважче — це розпочати. Я розпочав зі збирання прозорих поліетиленових пляшок, в яких обрізав дно. Одержав імпровізовані міні-парнички, необхідні для прискорення появи сходів і захисту рослин від весняних заморозків.

Далі визначився з необхідною кількістю сортів як за термінами дозрівання, так і за призначенням, підкоригував сортимент для підвищення ефективності безрозсадної культури. Усі вирощувані мною томати умовно розділив на три групи. До першої ввійшли сорти для раннього вживання, це приблизно 8-10% від загальної кількості, 70% — призначені для переробки і 20% — пізні і делікатесні сорти. Усього вирощую 100-120 кущів. Це значно більше реальної потреби, зате при такій кількості я застрахований від наслідків несприятливих погодних умов. Сонячні опіки у 2010 році і фітофтороз минулого року не зменшили кількість заготовленої продукції.

Для раннього вживання вирощую скороплідний сорт Санька. Перші плоди дозрівають наприкінці червня — на початку липня. Щоб одержати такий ранній урожай на півночі України, без розсади і споруд захищеного ґрунту не обійтися. Парник зробив розбірний, зі старих віконних рам. Щороку встановлюю на новому місці, аби не мати проблем із ґрунтовтомою і накопиченням інфекції. На початку літа прибираю бокові стінки, а дах залишаю до закінчення сезону. Скляний дах — надійний захист від фітофторозу, гарантія одержання екологічно безпечного врожаю помідорів до глибокої осені.

Решту томатів вирощую безрозсадним способом. Для заготовок зараз використовую лише низькорослі скоростиглі сорти Іришка, Ефемер, Білий налив. Це сорти, які не потребують підв’язування і пасинкування, зате смакові якості їх відмінні. Затрати зусиль і часу на їх вирощування мінімальні. Можливо, я в чомусь і не маю рації, але зараз переконаний, що не варто мучитися із трудозатратними високорослими сортами заради томатного соку та інших консервацій. Хоча більшість моїх знайомих та сусідів, як і раніше, так і роблять. Та й сам я донедавна зводив на помідорних грядках шпалери і витрачав час на підв’язування, пасинкування та інші агроприйоми, необхідні при вирощуванні індетермінантних сортів, плоди яких затим ішли на переробку.

Природно, високорослі томати повинні бути на городі. Адже як обійтися без найсмачніших і дуже ароматних плодів Чорного принца чи Рожевого гіганта? Ось уже майже 30 років не розлучаюся із сортами свого земляка Феодосія Тарасенка, починав їх вирощувати у субтропіках Абхазії. І зараз, на своїй батьківщині, гібриди Тарасенка разом із Де-Барао продовжують тішити своїми плодами до настання істотних заморозків, а зелені, поступово дозріваючи, значно збільшують період споживання вітамінної продукції. Але не в таких кількостях, як це було раніше. Тепер 20 кущів цілком вистачає для цих цілей.

Багато хто зі мною не погодиться і наведе «залізобетонні» аргументи на захист розсадної культури. Так, можливо, у чомусь я з ними і погоджусь, наприклад, що вирощені через розсаду томати почнуть плодоносити в більш ранні терміни. Так у мене для цього є парник. А щодо врожайності можна і посперечатися, але я не прагну одержати з куща десятки кілограмів плодів. П’ять років вирощуючи помідори безрозсадним способом, я весь цей час був з достатнім для моєї родини врожаєм, і це при тім, що зусиль і часу для його одержання затратив значно менше, ніж раніше. Істотну економію зусиль, часу і коштів дає ще й застосування в саду, на городі, і зокрема при вирощуванні помідорів, агротехніки природного землеробства.

Помідори, як і всі овочі, ростуть на стаціонарних грядках метрової ширини, розділених між собою доріжками завширшки 40-50 см. Грядки постійно перебувають під товстим шаром органічної мульчі. Вона замінила мені і плуг з лопатою, і дорогий гній, і трудомісткий полив, і навіть засоби захисту від хвороб та шкідників. Передбачаю недовірливу посмішку на обличчях окремих читачів із приводу захисту рослин. А дарма! Наведу тільки один приклад. Мені здається, навіть школярі знають, що капустянка страшна тільки в період материнської турботи про своє майбутнє численне потомство. Її шкідливість саме і полягає в забезпеченні безперешкодного потрапляння сонячного тепла на гніздо з яйцями. Ось і «косить» турботлива комашка із завидною завзятістю всі рослини, що затіняють її гніздо. Корму для капустянки на моєму городі вистачає, а ось голої землі для облаштування гнізда не знайти. На доріжках — втоптаний дерен, на грядках — мульча із сіна, це і змушує капустянку шукати місце для гнізда на голому, зораному ґрунті сусідських ділянок.

Відмовившись від оранки, перед висівом розпушую верхній шар ґрунту на грядках за допомогою плоскоріза. Зараз, завдяки безперервній, невпинній роботі ґрунтових мешканців, які одержали у вигляді органічної мульчі і дах, і корм, у мене немає потреби застосовувати такий агрозахід, як передпосівний обробіток ґрунту. Мої видимі й невидимі помічники, починаючи із дощових черв’яків і закінчуючи грибами з бактеріями, роблять ґрунт пухким і родючим. Тож весняні польові роботи розпочинаю не з підготовки ґрунту, а безпосередньо із сівби. Помідори на грядках висіваю в середині квітня в основному своїм сухим насінням. При висіві його не шкодую. Краще видалити потім зайві рослини, ніж займатися підсаджуванням. Хоча й таке іноді трапляється.

У зв’язку із цілковитою відмовою від застосування хімічних засобів захисту рослин більше уваги приділяю агротехнічним прийомам, які підвищують стійкість помідорів до захворювань, зокрема до фітофторозу. Насамперед, дотримуюсь сівозміни — ніколи не сію помідори на грядках, зайнятих у попередньому році пасльоновими культурами. Уже сам факт застосування грядкової системи плюс використання схеми висіву з відстанню в рядку не менше 50 см для низькорослих сортів і не менше 1 м для високорослих дають можливість моїм помідорам добре провітрюватися. Адже вітер — головний ворог фітофторозу. Ще намагаюся дотримуватися просторової ізоляції для грядок із помідорами. Картоплю і помідори розміщую в різних кінцях городу, між ними створюю кулісні огорожі з кукурудзи. Аби не створювати монокультурних насаджень, чергую помідорні грядки із грядками, засіяними іншими культурами.

Тричі за літо з метою профілактики обприскую помідори розчином коров’яку. На одну третину заповнюю відро свіжим коров’яком, додаю туди дві-три склянки попелу і доверху заливаю його водою. Після розмішування і проціджування обприскую кущі помідорів за допомогою віника. Виходить, як у відомій рекламі: два в одному — і захист від фітофторозу, і відмінне позакореневе підживлення. Більше жодних підживлень і поливів.

Сам по собі помідор — рослина посухостійка, а тут ще завдяки відсутності пересаджувань його коренева система проникає на значно більшу глибину, ніж його розсадних «побратимів». Плюс до цього росте він у мене на некопаному, добре замульчованому ґрунті. А це значить, що створені ідеальні умови для атмосферної іригації, і не зруйновані перекопуванням капіляри піднімають вологу ґрунтових вод до самісінької поверхні. Товстий шар мульчі, у свою чергу, запобігає її випаровуванню.

Під мульчею завжди волого, тепло, забезпечений безперешкодний доступ атмосферного повітря. Рай для ґрунтової живності! Живі істоти активно «працюють» без свят і вихідних, перетравлюючи органіку мульчі, перетворюючи її на доступні елементи живлення для моїх помідорів. Мені залишається лишень вчасно додавати корм своїм помічникам, слідкувати за товщиною шару мульчі, яка на додачу до всіх своїх переваг є непереборною перешкодою для однолітніх бур’янів. Завдяки мульчі немає в моїх помідорів конкурентів на грядці, а в мене — необхідності з ними боротися, витрачати зусилля і час на полоття. І недарма кажуть: вчення — світло! Світло, яке дозволяє розглянути потрібне і корисне для кожного, одержати відповіді на виниклі запитання.

Олександр ЩЕРБАЧЕНКО.

м. Шостка Сумської обл.
Тел. 095-84-97-253.

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 9(687) від 27 лютого 2013 р., стор.4.

babytransfer

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наступний допис

Календар квiтникаря. Березень

Ср Лют 27 , 2013
Ось і дочекалися квітникарі та городники весни! Сонечко дарує все більше тепла і світла, а значить, уже пора подбати про майбутні клумби: висіяти на розсаду насіння літників, розпочати пересаджування кімнатних рослин, зайнятися обрізуванням декоративних дерев і кущів, у міру танення снігу вже можна прибирати ділянку і планувати квітники. Систематично оглядайте, […]