Виростити інжир може кожен

Переглядів : 4
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (Пока оценок нет)
Loading...
Укорінення живців сорту Далматика

Укорінення живців сорту Далматика

Моє захоплення інжиром почалося після того, як по місцевому телебаченню кілька років тому я побачила репортаж про вирощування цієї тоді ще екзотичної для мене культури. Інжир я бачила на ринку, а ще у відкритому ґрунті на кордоні Ростовської області та Краснодарського краю. Після того репортажу в мене виникла ідея виростити цю чудо-рослину у себе. Років два чи три мені не вдавалось придбати садивний матеріал, а їхати за ним в Абхазію чи на Чорноморське узбережжя я не могла. Така можливість з’явилась завдяки знайомству на сайті http://forum.vinograd.info із Інтернет-співтовариством, яке складалось із таких же захоплених екзотами колег-садівників. І ось узимку 2010-2011 років один із учасників форуму вислав мені живці фігового дерева двох сортів: Далматика і Сочинський-4. Живці були невеликі — завдовжки лише 15-20 см. Але, як з’ясувалось пізніше, невеликий розмір не завадив їм успішно укоренитись.

Певний час вони пролежали в холодильнику, у відділенні для овочів та фруктів, у целофановому пакеті. У березні я поставила живці в баночку з водою для укорінення. Через 2-3 тижні на них утворились зачатки корінців. Після цього я посадила їх у цупкі пакети з-під молока. Слід зауважити, що інжир у воді не утворює справжніх коренів (у звичному для нас розумінні), тому не варто довго затягувати цей процес. Сигналом до садіння в ґрунт служить утворення на корі невеликих білих украплень — це зачатки майбутніх корінців.

Як з’ясувалось, інжир — рослина зовсім невибаглива. Після того як живці були посаджені в молочні пакети, вони деякий час не подавали ознак розвитку, але приблизно через два тижні стрімко пішли в ріст і на початку червня були висаджені у відкритий ґрунт. Упродовж усього літа саджанці росли із завидною швидкістю, і вже до кінця серпня на Сочинському-4 почали утворюватись плоди. Однак через недостатньо розвинену кореневу систему в перший рік інжир не визрів, а на сорті Далматика не було навіть зелених плодів, хоча приріст здавався пристойним.

Після перших заморозків осипалось листя, і я вирішила укрити кущі на зиму. Ось тут і почалися складнощі: попри те, що живці були посаджені під кутом 35 градусів відносно поверхні землі, за літо кущі знову прийняли вертикальне положення. При спробі пригнути гілки Далматики до землі вони з хрустом ламались. Укрити мені вдалося лише відносно нетовсті гілки. Із сортом Сочинський-4 було трохи простіше, деревина в нього пластичніша. Та і з самого початку кущ сам ріс більш розлогим. Багато гілок росло майже паралельно землі. Укриттям для інжиру послужили старі паласи і земля-матінка. Кущі сяк-так були пригнуті до землі, притиснуті каменями, обгорнуті паласами і присипані землею шаром 15-20 см.

Один кущ я прикрила плівкою. Як з’ясувалось, робити цього не варто, позаяк у тих місцях, де було плівкове укриття, гілки випріли. Однак не це стало причиною того, що інжир тієї зими не перезимував. У січні-лютому температура знизилась до -26°С. Крім того, упродовж тижня при такій температурі дув сильний вітер. Наслідки цієї зими проявились навесні: обидва кущі вимерзли до рівня землі. Спочатку я списувала це на свою недосвідченість у питаннях укриття і зимівлі. Але, як з’ясувалось, інжир тієї зими вимерз навіть у Краснодарському краї, у тих людей, котрі вирощують його вже не перший рік. Уже після того, як навесні мені остаточно стало зрозуміло, що надземна частина кущів не перезимувала, мені залишалось лише чекати, коли почнеться відновлення рослини від коренів.

Через деякий час почали з’являтись молоді пагони. Усе літо інжир надолужував утрачене: ріс, як кажуть, не щоднини, а щогодини. За літо Далматика виросла у висоту на три метри, Сочинський-4 — трохи менше, але кущ став густішим і більш розлогим. У серпні настав момент, коли почали з’являтись перші плоди, причому не лише на Сочинському-4, а й на Далматиці. Після місяця очікування дозрівання плодів, не приховаю, я вже було подумала про те, що, очевидно, варто вирубати ці кущі і посадити на їх місце щось корисніше. Особливо враховуючи те, що кущі були доволі великими і займали немало місця.

Та яким же був мій подив, коли в середині вересня я випадково виявила в густому листі Сочинського-4 перший плід, що дозрівав! Боячись зіпсувати перше враження від дегустації інжиру, вирощеного своїми руками, вся наша родина чекала того моменту, коли стане остаточно зрозуміло: ось вона — пора збирати врожай. Зірвали ми цей перший довгоочікуваний плід тоді, коли він почав злегка в’ялитись. Скуштувавши ягоду інжиру, кожен виніс свій вердикт: цьому південцеві на нашій ділянці бути! Смак був дуже насиченим: мармеладно-медовим, такого інжиру на ринку мені не доводилось купувати.

Після цього якось стрімко стали дозрівати всі інші плоди. І справді: якщо вчора плід лише «клюнув» (тобто звис із ніжки), то сьогодні він уже забарвився у жовтий колір, а назавтра уже «засмаг» — набув коричнюватого рум’янцю. Загалом із дворічного куща Сочинського-4, враховуючи те, що взимку він повністю обмерз, ми зібрали близько кілограма ягід. А Далматика, судячи з усього, сорт більш пізній, і перші ягоди почали розм’якшуватись та дозрівати лише на початку жовтня. Але наступного року за умови, якщо мені вдасться зберегти кущ, перші плоди на ньому почнуть дозрівати вже в кінці червня — на початку липня. Адже за літо кущ інжиру за нормальних умов спроможний давати дві хвилі врожаю: першу — на пагонах минулого року і другу — на пагонах поточного.

Варто сказати і про те, що сортів інжиру доволі багато, але найбільш поширені — Далматика, Сочинський-4, Сабруція рожева, Браун Туркі, Брунсвік, Кримський чорний, Кадота.

Виростити своє фігове дерево можна й із зернятка, але варто пам’ятати про те, що сіянці не завжди повторюють властивості материнської рослини. У них можуть бути іншими і терміни дозрівання, і колір, і форма плодів, вони можуть бути самобезплідними. Тому краще розмножувати інжир живцями. У цьому разі можна бути впевненим у тому, що плоди з вашого куща будуть такими ж смачними, як і на материнській рослині.

Особливий догляд, крім укриття на зиму, інжиру не потрібен, хіба що його треба поливати бодай раз на тиждень. За весь час вирощування інжиру я жодного разу не бачила на ньому будь-яких шкідників і хвороб. Тож скуштувати інжир, вирощений на своїй ділянці, цілком реально.

Катерина ФУРСОВА.

Вул. Каратаєва, буд. 40,
м. Ростов-на-Дону РФ, 344055
(відповім за наявності конверта зі зворотною адресою).
E-mail: fursovka@yаndex.ru

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 5(683) від 30 січня 2013 р., стор.8-9.

babytransfer

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наступний допис

Прості правила одержання гарних урожаїв

Ср Січ 30 , 2013
Моя батьківщина — далеке таджицьке місто Душанбе, де я народився. Образно кажучи, я народився і виріс під виноградним кущем. Наша родина жила в маленькому будиночку на околиці міста. Біля будиночка була альтанка, вся заплетена виноградною лозою. Оскільки мій батько був інвалідом війни і сам не міг обрізувати виноградні лози, то […]