Loading...
Ось уже близько восьми років на моїй ділянці (в укривній зоні України) росте і плодоносить одна із найстародавніших субтропічних рослин — гранат, соковитими плодами якого насолоджувалися ще древні єгиптяни. Моя колекція складається як із сортових гранатів — Гюлоша, Кримський смугастий і рожевий, у різний час придбаних у фахівців із розсадницької справи Волкових, так і «місцевих», як я їх називаю, вирощених із насіння невідомих мені кримських сортів.
Два ряди гранатів приблизно по 12 м кожен розміщені з півночі на південь (у третьому ряду висаджений інжир Далматський). Позаяк досвіду вирощування цієї культури в укривній зоні в мене ще не було, то перші кущики були висаджені, як звичайні рослини — на рівні ґрунту, але під кутом з нахилом на південь. Як з’ясувалося згодом, це було помилкою. Для зручності догляду а головне укриття на зиму, гранат треба висаджувати у траншейки.
У подальшому цю помилку довелося виправляти і піднімати міжряддя приблизно на 0,5 м для того, аби рослини опинилися в канавках завширшки близько 0,8 м і завглибшки 0,5 м. Канавки, як уже було сказано, спрямовані із півночі на південь, з невеликим нахилом у тому ж напрямку для зручності поливу. Кинув шланг, і вода схилом заповнює весь ряд, а взимку стікає по поверхні укриття, не потрапляючи всередину.
Слід сказати, що я до описуваного мною способу укриття дійшов методом спроб і помилок. Довго думав, як не лише захистити «південців» від вимерзання у наші суворі й «примхливі» зими, але й максимально полегшити і прискорити сам процес укриття і розкриття рослин. Тепер, коли система укриття на зиму граната та інших південних культур (інжиру і хурми) відпрацьована, це не займає в мене багато часу і сил.
У кожному кущі граната по чотири гілки — по дві вздовж ряду, спрямовані у протилежні боки. На зиму я їх пригинаю до землі та пришпилюю скобами з арматури. Від мишей розкладаю отрутну принаду і накриваю траншею зверху розрізаними вздовж половинками 200-літрових бочок без днищ із частковим перекриттям (тільки крайні в ряду бочки залишаю із дном з одного боку). Після цього тунель засипаю вздовж із кожного боку легким ґрунтом (пісок і листяний перегній), узятим із міжрядь. Такий ґрунт легко засипати восени і розгрібати навесні (у квітні), коли мине загроза заморозків.
Дерева хурми так само зимують у бочках, поставлених вертикально. Попередньо стовбури обмотую мішковиною, зв’язую гілки і наповнюю бочки опалим листям. Щоправда, таке укриття для зимівлі хурми, на мою думку і з огляду на досвід, не дуже надійне, на відміну від укритого в траншеї і засипаного землею граната. Під таким укриттям гранати в мене жодного разу не вимерзали, навіть у суворі зими. Крім цього, зручність такого способу полягає ще й у тім, що при розкритті рослини не пошкоджуються, позаяк половинки бочок просто знімаються і складуються, не займаючи багато місця.
м. Енергодар Запорізької обл.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 48(674) від 28 листопада 2012 р., стор.11.
