Яблуко від яблуні не відкотиться, а персик?

Переглядів : 4
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (Пока оценок нет)
Loading...

Дискусії щодо доцільності вирощування саджанців з кісточок абрикосів, персиків та інших садових культур періодично виникають на шпальтах спеціалізованих видань і на форумах садівників в Інтернет-просторі. Хтось, припустимо, з кісточки абрикоса чи персика виростив дерево з великими плодами, які відповідають деяким параметрам смаку і якості. Природно, натхнений успіхом садівник стає прихильником народної селекції. Прагматичніші садівники зазвичай скептично ставляться до народного садівництва. І ті й інші мають свої «за» і «проти», основані на особистому досвіді. Однак досвід досвідом, але що ж насправді відбувається з кісточкою того ж таки персика, яка опинилася в землі випадково чи за бажання садівника? Які шанси одержати з «дітки» ідентичну материнській рослину? За відповіддю на це запитання ми звернулися до вчених Нікітського ботанічного саду — національного наукового центру (НБС-ННЦ).

Стара приказка стверджує: «Яблуко від яблуні недалеко відкотиться». Дійсно, так говорять тоді, коли хочуть підкреслити подібність потомства з батьками. Але чи це так насправді? Чи можна з насіння яблука одержати такі ж рослини, як материнські? Якщо відповідати на це запитання в буквальному розумінні, то це далеко не так. Домашня яблуня, представлена тисячами сортів, — гібридний вид, у походженні якого брав участь не один десяток видів. Зовнішні морфологічні ознаки (фенотипові) яблуні дуже різноманітні: сорт від сорту різниться листям, формою крони, корою, квітками, плодами, біохімічним складом, термінами цвітіння і дозрівання, лежкістю плодів. Але є ще і «внутрішні», приховані, тобто генотипові ознаки, які проявляються тільки за певних умов. Сукупність генетичних ознак — це генотип. Відповідно до науки генетики, кожна особина має у своєму розпорядженні два набори хромосом — носіїв спадкоємної інформації цих ознак, причому не завжди ідентичних. При статевому розмноженні (насінням) жіноча статева сфера одержує один набір хромосом, другий набір привноситься з пилком чоловічої статевої сфери. І тут слід брати до уваги те, що яблуня — перехреснозапильна культура, і для її запилення та зав’язування насіння потрібен пилок іншого сорту, тобто іншого набору ознак. Тепер уявімо собі, що при кожному запиленні у свій набір ознак (генотип) привноситься ще й інший від сорту-запильника, усе це змішується і утворюється новий комбінований генотип, тобто інша комбінація генів і контрольованих ними ознак.

У кожному яблуці зав’язується і розвивається від 1 до 10 насінин, і з погляду спадкоємної інформації, що зберігається в них, насіння далеко не ідентичне. І куди б не впало яблуко, у його насінні «законсервована» дуже різноманітна генетична інформація, а рослини, одержані з нього, можуть зовсім не бути схожими на материнські. Почасти тому й успіхи світової селекції яблуні настільки значні.

Зовсім не так стоять справи в персика. Якщо взяти кісточки персика і висіяти, то рослини-нащадки дуже часто схожі на материнські рослини. Цю особливість здебільшого використовують шанувальники цієї культури: коли немає можливості роздобути саджанець персика, вони дістають кісточки. Імовірно, тому ми і маємо можливість насолоджуватися цими дивовижними фруктами у нас в Україні. Адже історично тут персиків не було. У походженні культурного персика, на думку багатьох учених, брало участь усього кілька видів — Ганьсунський, Ферганський, персик Давида, персик Міра.

Спадкоємна основа персика звичайного вужча, ніж у яблуні домашньої. Різні його сорти не так явно різняться зовні, іноді й фахівці не зразу відрізнять один сорт від іншого. Друга причина, з якої персики-нащадки схожі на батьків, полягає в його самозапильності й самоплідності. Для одержання плодів і насіння йому необов’язково мати інший сорт-запильник. Свій пилок містить спадкоємний матеріал, ідентичний тому, котрий має насінний зачаток. При запиленні приймочки маточки своїм же пилком набір ознак (або генів) заплідненого насінного зачатка практично не змінюється, і рослини, одержані з такого насіння (кісточки), схожі на батьківські, тобто «недалеко відкотяться». Але це відбувається не завжди, а тільки в природних умовах. Якщо ж людина вирішила втрутитися і проводить схрещування одного сорту з іншим, то такої схожості може і не бути, адже як батьків він обирає, як правило, форми, що відрізняються одна від одної. Тоді набувають чинності інші закони спадкоємної мінливості, а саме закони Менделя, добре всім відомі. У першому поколінні зазвичай виростають рослини як дві краплі схожі одна на одну (як у досліді Менделя із жовтим і зеленим горохом). Якщо на таких рослинах провести самозапилення, то у другому поколінні вони вже сильно різнитимуться одна від одної, як сестри і брати в одній родині. Практично це і є родина, гібридна родина другого покоління. Що змінилося? Ті ж гени, носії тих же ознак, що й у першому поколінні. Тільки в першому поколінні вони (ознаки) приховані, а в другому — проявилися. Ось тут-то й треба шукати нові форми.

Тетяна ЛАЦКО,
кандидат біологічних наук,
старший науковий співробітник
відділу степового рослинництва НБС-ННЦ.

с. Новий Сад Сімферопольського р-ну АР Крим.
E-mail: cr_way@mail.ru

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 47(673) від 21 листопада 2012 р., стор.9.

babytransfer

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наступний допис

Груші: час вибирає гідних, а природа — випробовує

Ср Лис 21 , 2012
Груші сорту Старкримсон Коли читаєш опис сортів, завжди віриш, що можна виростити й у себе на присадибній ділянці плоди з такими ж прекрасними якостями. Та лише час відбирає гідних уваги, пристосованих до кліматичних умов для даної місцевості. Більше десяти років тому я посилено шукав різні сорти груш для вирощування на […]