Ця загадкова і цілюща момордика

Переглядів : 6
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (Пока оценок нет)
Loading...
Внучка автора публікації Ганнуся із плодами момордики
Внучка автора публікації Ганнуся із плодами момордики
Екзотичними рослинами нас уже не здивувати. Дуже часто ми їх вирощуємо заради цікавості, не відаючи про таємницю і силу новинки, забуваючи, що непотрібних рослин немає. Саме так у мене було з момордикою. Коли 5-7 років тому я захопилася екзотичними культурами й уперше посадила цей овоч, про його цілющість навіть не підозрювала. Побачила на ринку це жовтогаряче чудо із розкритим «ротиком», з якого виглядали червоні «зубки»-ягідки, — і не встояла. Незвично і красиво — а там розберемося, що до чого! Насправді, з’ясувалося, що момордика — це не просто «ліки від нудьги», а дуже цінна цілюща рослина. Прийшла вона до нас із тропічних регіонів Азії. З найдавніших часів момордику вирощують у Китаї й Індії, В’єтнамі і Японії як овочеву і лікарську культуру. У стародавньому Китаї плоди її дозволялося їсти лише імператорові і членам його родини, а в Індії вона вважалася рослиною богів і користувалася великою повагою.

Належить момордика до родини гарбузових, нараховує 45 видів, але найпоширеніша — момордика харантська, яку в нас вирощують як декоративну, харчову і лікарську рослину. У перекладі з латині момордика означає «кусюча», позаяк на початковому етапі розвитку листя і дрібні зав’язі рослини жалять, як кропива. Та варто дозріти першому чудо-плоду, і рослина «дозволяє» доторкнутися до себе. Хіба не диво? А скільки ще цікавих та інтригуючих назв має ця рослина, які підкреслюють ту чи іншу особливість овочу: індійський гранат, скажений огірок, скажена диня, гірка диня, бальзамна груша, індійський огірок, холодний огірок… У Росії, наприклад, момордика одержала назву «огірок-крокодил» за свою горбкувату зелену поверхню і «пащу», що відкривається при дозріванні.

Уже ці відомості заінтригували мене, і я вирішила виростити цю екзотичну рослину в себе на ділянці і на власні очі побачити всі чудеса. Наприкінці березня посіяла в півлітрові пластикові стаканчики зібране з купленого плода насіння, попередньо замочивши його на ніч у медовому розчині (1 ч. л. на 1 л води). У ґрунт кожну насінинку клала не плазом, а на ребро (так радять практики). Накрила стаканчики плівкою і поставила в тепле місце. Паросточки з’явилися приблизно через 10 днів. Стаканчики переставила на світле прохолодне вікно, щоб паростки не витягнулися. Розсада виросла міцна і гарна. Висадила її, коли минула загроза заморозків, а зверху ще й накрила спанбондом. Позаяк розсаду не пересаджувала, а перевалювала, вона швидко пішла в ріст. Знаючи, що момордика — овоч-ліана і довжина її стебла може сягати 4-5 м, зразу поставила опору на кшталт виноградної шпалери. Хоча в літературі є рекомендації пасинкувати момордику, залишаючи лише три основних пагони і по 1-2 пасинку на них, я рослини не пасинкувала ні в перший раз, ні надалі. Місця в мене для неї достатньо, світла також, та й рука не здіймається на тендітне мереживне листя. А в момордики дуже тонке трав’янисте стебло і справді ніжне світло-зелене мережчате листя «тонкої роботи». І вона так швидко заплітає всю опору, що дрібні жовті квіточки із червоним відтінком на довгих плодоніжках майже непомітні і заявляють про себе лише ніжним тонким запахом. Самі ж плоди зав’язуються стрімко, ростуть і зріють до самісіньких морозів. А скільки їх зав’язується, я і рахувати втомилася: на одному кущі — до 50 штук, та яких! Спочатку це витягнутий дивовижного смарагдового кольору «крокодильчик»-огірок. Затим, поступово дозріваючи, він набуває жовтого кольору з переходом в яскраво-оранжевий. І останній момент — найприголомшливіший: плід розкривається на три загнутих стулки і стає схожим на тюльпан чи лілію із червоними соковитими ягідками всередині, які смаком схожі на хурму. Сам же плід має смак спілого гарбуза із гіркуватою шкіркою. Але на цьому чудеса не завершуються. Справжня несподіванка — насіння момордики. Воно велике, пласке, з нерівними краями, туге, світло-коричневого кольору. На кожній насінині — свій неповторний рисунок у стилі індійського орнаменту. Уявляєте?

Тож, якби навіть момордика була неїстівною, її варто було б вирощувати через декоративність.

Але й це ще не все. З’ясувалося, що момордика не просто їстівна, у себе на батьківщині у в’єтнамській, китайській і індійській кухнях вона використовується дуже широко. Хоча плоди її і гіркуваті, страви з них — смачні (як стверджують гурмани) і корисні. У момордики їстівні і цілющі всі частини — плоди, ягоди, листя, стебла і корені, та найширше використовуються плоди і листя. Зелені плоди можна обсмажувати, тушкувати, маринувати, сушити чи додавати в салати, можна з них варити варення. А гіркоти позбуваються, вимочивши їх у підсоленій воді. Але це все на любителя. Пробуйте, експериментуйте і вирішуйте для себе, їсти чи не їсти момордику. Я вважаю: хоча це й заморська рослина, приділити їй увагу варто. Хай це не панацея від усіх хвороб, але те, що плоди багаті кремнієм, калієм, міддю, цинком, селеном, вітамінами В1, В2, В6, С, Е, бета-каротином, фолієвою і нікотиновою кислотами, говорить багато про що. Та найголовніше — момордика використовується в традиційній тибетсько-китайській медицині як ліки для знищення ракових клітин, бактерій, вірусів, а також для лікування діабету, вона нормалізує тиск і полегшує болі при ревматизмі. Всього і не перелічити. Важливо, що рослина корисна і цілюща. Значить, є сенс її вирощувати. При застуді, болях у животі, невралгії, а також як протизапальний і загальнозміцнювальний засоби фітотерапевти рекомендують застосовувати настоянку із плодів (по 1 ч. л.). Для її приготування плоди без ягід нарізають, укладають у банку і заливають горілкою на 1 см вище м’якоті, настоюють два тижні в темному місці. Настоянку можна використовувати як лосьйон для омолоджування шкіри. А діабетикам народні цілителі рекомендують пити чай із сушених плодів, листя. Не вірите травникам, то скористайтесь ліками, до складу яких входить момордика. А ще краще її вирощувати, тішитися красою і просто їсти для задоволення.

Алла МИШНЄВА,
городник.

Вул. Гагаріна, буд. 23, смт. Новоайдар
Луганської обл., 93500.

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 38(664) від 19 вересня 2012 р., стор.8-9.

zmk

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наступний допис

Огіркам-партенокарпікам потрібен дах

Ср Вер 19 , 2012
«Цьогоріч посіяли одну грядку гібридів огірка. На пакеті із насінням було написано «партенокарпічні» . Продавець пояснив, що це самозапильні огірки. Зійшли вони і цвіли добре, в деяких і зав’язі утворились, але далі вони не розвивались. У деяких плоди були немов кульки. Скажіть, будь ласка, це насіння неякісне чи, можливо, ми […]