Хурма — «їжа богів» стає доступніше

Переглядів : 3
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (Пока оценок нет)
Loading...
Перші плоди псевдо-Супутника.

Перші плоди псевдо-Супутника.

Хурма (лат. Diospyros — «їжа богів») зі смачними, дієтичними плодами давно викликає інтерес в українських садівників. І не випадково. Цей рід субтропічних і тропічних листопадних рослин цілком може не лише рости, а й давати врожаї на території України. Причому необов’язково на Чорноморському узбережжі Криму й у південних областях — Одеській, Миколаївській, Херсонській, а й значно північніше. Для цього необхідні морозостійкі форми хурми. Селекційна робота з виведення вітчизняних сортів іде, але дуже важко. Наприклад, на дослідній ділянці селекціонера-сортовипробувача із Закарпаття М.Ю. ЗЕЛДІ на сьогодні проходить випробування більше 50 сортів. Подають надію деякі гібридні форми. Про це він інформував різні вітчизняні наукові установи, але одержував відписки, що ідеї гарні, але грошей на їх розвиток немає. Наразі, за словами Михайла Юрійовича, у нього вже є два сорти-запилювачі і третє покоління міжвидових гібридів хурми (сіянець Нікітської бордової) однодомної форми, тобто на одній рослині є і чоловічі, і жіночі квітки. Доказ тому — перші плоди цього року на сіянцю Нікітська бордова. Таким чином, закарпатський селекціонер, який витратив на дослідження хурми в Україні чверть століття, намагаючись створити морозостійкий вітчизняний міжвидовий гібрид, певен, що не за горами вже той час, коли українські сіянці цієї культури можна буде висаджувати по всій Україні. Що для цього потрібно? Час, лояльність чиновників, від яких багато чого залежить у нас у державі, і терпіння. Останнього закарпатському ентузіасту сортовипробувальної справи, судячи з історії виведення ним української хурми, не позичати.

Ще 25 років тому питання про науковий підхід до хурми не стояло. Була просто зацікавленість. Випадковий факт посприяв цьому. Якось, ще в роки мого навчання в Одеському сільгоспінституті, привіз дочці плоди східної хурми. Оранжева «смакота» була благополучно з’їдена, а кісточки посаджені в землю. Сіянці, що виросли з них, протрималися 3 роки, доки їх не «убив» мороз -4°С, що зненацька вдарив у травні. Здавалося б, на цьому можна було б ставити крапку. Але, напевно, долею мені було призначено натрапити на цю дивну культуру ще раз, але вже для того, щоб присвятити їй багато років свого життя.

У 2004 році в журналі «Сад, виноград і вино України» прочитав статтю В.П. Черняєва — людини, котра присвятила 50 років свого життя просуванню хурми на північ України — «Хурма від імпорту до експорту». Зацікавився. Зв’язався з автором і одержав від нього саджанці Зенджі Мару, Нікітська Бордова, Червона шапочка, Росіянка-18 і Мідер — одного із найбільш морозостійких сортів хурми віргінської, або, як її ще називають, американської (Diospyros virginiana). Тісні контакти з Валерієм Платоновичем і багаторічне листування з ним дали результати. Насамперед, я пересвідчився, що саджанці наявних сортів хурми — це ще не все. Тим більше що із часом зрозумів, і в цьому поділяю думку відомого в Україні садівника із Запоріжжя В.П. Кравченка, котрий робить ставку на американські сорти, що зі східною хурмою нам успіх «не світить». Адже вже при -18°С однолітні пагони підмерзають. Для досягнення наміченої мети — одержання морозостійких гібридних форм — потрібно шукати гарний підщепний і прищепний матеріал для щеплень. А знайти його в Україні, як з’ясувалося, досить проблематично.

Коли у Сімферополі вдалося роздобути довгоочікувані сіянці дички хурми віргінської для підщепи, виникла проблема із прищепами. Сортові саджанці у шкілці давали слабкий приріст, та й досвіду щеплення цієї культури в мене не було. Минуло 3 роки безуспішних спроб освоїти цю науку. В інші роки робив до 6 щеплень у різний термін, але результат не перевищував 10% приживлюваності. Тільки після знайомства з роботами М. Д. Омарова (одного з наукових співробітників Всеросійського НДІ квітникарства і субтропічних культур (м. Сочі), з яким і донині продовжую підтримувати тісні зв’язки, мені вдалося вирішити цю проблему. Відповідно до його методики 97% приживлюваності дають зимові щеплення (кінець лютого — початок березня); 83% — весняні й 32% — літні. І хай вихід у мене ще не 97%, а тільки 90%, але це істотний прогрес у порівнянні з 10%.

З часом кількість саджанців у мене поступово збільшувалася. Деякі сорти почали плодоносити. Це не могло не тішити, але до бажаного результату було ще далеко. Адже Закарпатська область, і зокрема Холмовецька гора, на якій розташована моя дослідна ділянка, за кліматичними умовами не поступаються Південному узбережжю Криму.

А мені хотілося просунути хурму на північ. Випадок і тут відіграв свою роль. Дерева, що вступили у плодоношення, піднесли черговий сюрприз. Замість 10 сортів їх стало 20. Як таке могло статися, випадково В.П. Черняєв чи спеціально посприяв, підсунувши «кота в мішку», невідомо. Наприклад, сорт Супутник на 7-й рік зовсім не відповідав заявленому, позаяк викинув одні жіночі квіткові бутони. Але завдяки цьому в моїй колекції з’явилися сорти Зорька і Знахідка (рос. — Находка). Крім цього, є свої сіянці сортів Говерла, Роджерс і Мідер. До речі, «діти» Мідера вже почали цвісти й плодоносити. Причому перші плоди в них з’явилися на 4-й рік. Більше того, дозрівати вони почали в середині серпня.

Дають уже свої плоди і щеплені рослини. За методикою М. Д. Омарова на більш дорослі сорти-запильники були щеплені «американські дівчатка» (рослини жіночого типу плодоношення), і навпаки, на «дівчаток» — сорти-запильники. Іншими словами, «дочка» Мідера була щеплена на сорт-запильник Знахідку, а Знахідка — на «дочку» Мідера. Таким чином, з’єднавши два види на одному дереві, я спробував одержати міжвидовий гібрид. Більше того, якщо Мідер — сорт віргінської хурми, представник північних районів США, що витримує морози -37°С, успадкує морозостійкість материнської рослини, то є надія незабаром одержати морозостійкий міжвидовий гібрид.

І ось тут, як говориться, коли б не нещастя, не було б і щастя. Буйне цвітіння сорту-запильника цього року збіглося із цвітінням хурми американської селекції сорту Мідер. Як результат цього, з’явилися перші плоди. Восени маю намір розповісти і про інші результати експерименту. Адже неподалік від псевдо-Супутника ростуть 2 запильники: Зенджі Мару і сіянець хурми Нікітська Бордова. Цвітіння обох збіглося із цвітінням невідомого сорту, що вже має до 400 штук декоративних зав’язей. Тому експеримент триває. Надія і віра в те, що все вийде, у мене є.

Михайло ЗЕЛДІ,
селекціонер-сортовипробувач.

с. Холмовець
Закарпатської обл.

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 31(657) від 1 серпня 2012 р., стор.8,11.

babytransfer

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наступний допис

Виробництво червоних столових вин

Ср Сер 1 , 2012
Своїми знаннями з технології виробництва вина із читачами «ЗМГ» ділиться відомий дніпропетровський виноградар і винороб Олексій Сухоруков. Велику увагу він приділяє питанням вирощування винних сортів винограду і виробництву різних вин. Знання збирає по крупицях (у його особистій бібліотеці понад тисячу книг з виноградарства). Набутий досвід і кропітка праця дозволили Олексію […]