Чума чорної смородини

Переглядів : 95
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Loading...

В останні кілька років по всій території України відзначається масова загибель кущів чорної смородини. Засихають як окремі кущі, так і цілі плантації. Доходить до того, що деякі садівники взагалі відмовляються від її вирощування і саджають червоні та білі порічки. Непрямим підтвердженням скорочення площ, зайнятих чорною смородиною, є зменшення пропозиції на ринках і різке, практично вдвічі за рік, зростання цін на її ягоди. Висловлюється багато припущень щодо причин загибелі рослин. Серед них: часткове підмерзання і цілковите вимерзання кущів у зимовий період, нестача вологи у ґрунті, гранично висока температура повітря і його низька вологість у літні місяці, поява нових хвороб смородини. Займаючись випробуванням і колекціонуванням перспективних сортів смородини, я не раз стикався із цим явищем не лише на інших ділянках, але й на своїй власній. Це справді хвороба. Але новою її можна назвати лише для смородини. У письмових джерелах і в Інтернеті немає згадок про цю хворобу смородини. На багатьох інших культурах, у тому числі й садових, хвороба давно вивчена. Вона дуже поширена і дуже шкідлива в багатьох країнах світу, у тому числі й у Росії та Україні в усіх кліматичних зонах.

Збудник. Називається ця хвороба вілт (від англ. wilt — в’янути). Під час неї відбувається зів’янення рослин, яке спричиняється різними факторами. Частіше вілтом називають трахеомікозну хворобу, яка спричиняється недосконалими грибами. Вілт буває вертицильозний, коли провокується кількома видами грибів роду вертициліум (Verticillium), і фузаріозний, який викликається грибами роду фузаріум (Fusarium). Збудник захворювання розвивається на багатьох видах рослин. Перший уражає близько 350 видів рослин, включаючи дерева, кущі і трав’янисті багатолітники. Фузаріозний вілт уражає набагато більшу кількість рослин і є значно агресивнішим захворюванням, ніж вертицильозний.

Від хвороби вілт сильніше за інших потерпає бавовник. Дещо менше — інші технічні культури: кунжут, канатник, льон. Легко уражаються ним овочеві культури — томат, картопля, баклажан, перець. Неістотно менше — цибуля, огірок, кабачок; баштанні — диня, кавун; дерева — персик, абрикос, вишня, слива; садові — малина, суниця; багато квітів.

Збудник захворювання розвивається в ґрунті при температурі від 10 до 35°С. Оптимальними умовами для його розвитку є температура 18…27°С, вологість ґрунту 40-70% і кислотність pH 5,3. Через рани, механічні пошкодження і саму структуру коренів гриб проникає в рослину і поширюється у водопровідній системі ксилеми. У міру розвитку в тканинах гриби блокують проходження рідини і виділяють токсичні речовини, що призводить до зів’янення надземних органів рослини і гнилі коренів. Частіше гине вся рослина, рідше — окремі її частини. Хвороба, яка може переноситися навіть вітром, передається через ґрунт, рослинні рештки, з садивним матеріалом, з насінням, поливальною водою з відкритих джерел (фузаріозний вілт). Швидкому розвитку хвороби сприяють несприятливі фактори — різкі коливання температури, вологості повітря і ґрунту, нестача ґрунтового живлення, пошкодження комахами та іншими шкідниками, які ослаблюють рослину.

При розгляді поздовжнього зрізу стебла хворої рослини під мікроскопом з’ясовується, що деревина набула бурого кольору і що всередині судин деревини перебувають численні нитки гриба вертициліум, видимі на поперечному зрізі у вигляді бурого кільця. Ці нитки проникають у рослину на великі відстані (до 1 м), досягаючи навіть листя. Усі грибні зів’янення демонструють різний ступінь забарвлення стебел на зрізі. Це результат дії токсинів, які продукуються у процесі життєдіяльності грибів. При фузаріозному вілту гриби вражають тільки кореневу систему і не просуваються судинами рослини далі кореневої шийки. Ось чому на зрізах пагонів смородини не видно бурих тканин. Вертицильозний вілт частіше має хронічну (млявоплинну) форму, а фузаріозний — більш швидкоплинний. Обидва захворювання призводять до загибелі рослини — різниця тільки в часі, як швидко це станеться від моменту зараження.

Симптоми. У хворих рослин смородини на одно- і дволітніх гілках, попри рясні поливи, спочатку в’яне верхівка пагонів, затим їх нижнє листя покривається жовтими плямами, незабаром воно засихає й осипається. Відмирання листя відбувається знизу догори по пагону. Настає так званий «літній падолист». Потім засихає і сам пагін. Жаркого сухого літа симптоми захворювання проявляються сильніше і рослини гинуть швидше — буквально за кілька днів, хоча явних ознак захворювання не спостерігається. Розвитку хвороби сприяє висока вологість ґрунту і повітря, щоправда, деякі види грибів пристосувалися до високих температур і низької вологості.

Фактично захворювання починається із гниття коренів. Збудники проникають із ґрунту спочатку в дрібні корінці. Затим, у міру розростання грибниці — у більші.

Якщо на початковій стадії всихання верхівок викопати рослину, то можна побачити, що волосяні корінці, розміщені на товстих скелетних коренях, матимуть бурий колір замість білого. При викопуванні рослини у стадії опадання всього листя бурими зовні й усередині будуть уже і скелетні корені. Якщо викопати загиблу рослину пізньої осені або наступної весни, то на ній корені взагалі будуть відсутні, позаяк просто згниють у ґрунті, як змертвіла органічна тканина.

Фузаріозний вілт уражає чорну смородину від фази початку утворення коренів до закінчення вегетації. Ступінь розвитку захворювання залежить від стійкості сорту, погодних умов року, рівня культури землеробства, своєчасного і якісного виконання противілтових заходів. Іноді зараження відбувається наприкінці вегетації, і рослина нібито здоровою йде в зиму. А навесні або зовсім не розвивається через усихання пагонів, або починають розпускатися бруньки і ростуть зелені молоді пагони, які до початку літа всихають. Значно менше хворобі піддаються червоні і білі порічки. А ось на аґрусі не натрапляв на неї ніколи.

Захисні заходи. Наразі ефективні засоби захисту проти збудника вілту, який зберігається в ґрунті або в тканинах рослин до десяти років, відсутні. Отже, залишається профілактика, тобто створення умов, які виключають можливість потрапляння шкідливих мікроорганізмів у тканини рослин або в ґрунт, де вони стають невразливими. Насамперед, це добір стійких сортів. У зв’язку з відсутністю інформації щодо стійкості сортів смородини до цих хвороб можна припустити, що вченими не проводилися такі випробування. Приміром, стосовно малини є інформація, що стійких сортів не виявлено.

З особистого досвіду можу сказати, що всі сорти чорної смородини, які є в моїй колекції (а їх понад 70), деякою мірою піддані цьому захворюванню. За результатами останнього сезону, особливо постраждали Комфорт і Ядрена.

Як хімічний метод боротьби з вілтом на сильно заражених ділянках рекомендуються вапнування, внесення в ґрунт під зяблеву оранку фунгіцидів і хлорного вапна з розрахунку 150 г на 1 м2. Однак лікування хвороби можливе тільки на ранніх стадіях. На сьогодні поки що немає на сто відсотків надійного способу боротьби із цим захворюванням.

У вигляді профілактики не зайвим буде полив рослини під корінь вапнистим молоком (200 г негашеного вапна на 10 л води), а також розчином фунгіцидів: бенлат, фундазол, превікур, топсин-м, вітарос та ін. у концентрації, зазначеній на упаковці. Фунгіцид має бути у формі, призначеній для протруювання або для внесення у ґрунт, а не для обприскування. Раніше така форма фундазолу випускалася під торговою маркою «Агроцит». Зараз різні виробники випускають фундазол і фундавіт. Треба тільки звертати увагу на наявність на упаковці напису «Для ґрунтового застосування», щоб препарат знезаражував прикореневу зону й одразу поглинався коренями. Таку обробку молодих кущів смородини бажано виконати 2-3 рази — при садінні і через 14 днів по 3-5 л під невеликий саджанець. Перед садінням корені саджанця занурюють у розчин фунгіциду, який після садіння виливають під корінь.

Розвиток вілту багато в чому зумовлений зміною екологічної обстановки в ґрунті: режиму живлення, температури, дихання, зміни хімічних і фізичних властивостей ґрунту, зміни характеру біологічних процесів, умісту і складу органічних речовин, а також їх ролі в живленні рослин. А інтенсифікація сільськогосподарського виробництва спричиняє забруднення ґрунту відходами добрив, пестицидами, порушення сформованих біохімічних режимів. Тому агротехнічні заходи є одним із найдоступніших і надійніших засобів боротьби з вілтом. З їх допомогою можна регулювати живильний, водний, тепловий і повітряний режими ґрунтів. Вважаючи агротехнічні заходи найважливішою ланкою оздоровлення ґрунту, порятунком його від вілту, слід підкреслити, що вони ефективні тільки при систематичному і тривалому застосуванні — 5-10 років.

Борються з вілтом, правильно обробляючи й удобрюючи ґрунт. Хворі рослини негайно прибирають і знищують. Такі рослини не можна класти в компост або ще будь-яким способом використовувати на ділянці, їх необхідно спалювати. Попіл від таких рослин не заразний, і його можна використовувати. На місці, де росли заражені екземпляри, не можна саджати рослини того ж таки виду впродовж 3-4 років, рослини інших видів саджати можна. Необхідно підтримувати постійну вологість ґрунту, проводячи своєчасні поливи і розпушування.

Внесення підвищених доз органічних та мінеральних добрив, у тому числі з мікроелементами, активізує розвиток сапрофітних мікробів і грибів — антагоністів збудника вілту. Застосування гною припустиме тільки в перепрілому стані або у вигляді гнійно-земляних компостів. Рослинні рештки, які не розклалися, при внесені у ґрунт зі свіжим гноєм стають джерелом живлення для патогену, сприяють розвитку гриба і збільшенню кількості інфекції.

Установлено, що підвищений уміст гумусу в ґрунті позитивно позначається на придушенні вілту. Для збагачення ґрунту органічною речовиною і зміни ґрунтового мікробіоценозу в напрямку, несприятливому для розвитку паразитного гриба, після збирання основних культур необхідно висівати повторні і проміжні сидеральні культури. Можна використовувати гірчицю, рапс, горох, вику, люцерну та інші рослини. Їх зелена маса заорюється восени під зяблеву оранку. Відомо, що гірчиця у 20 разів знижує кількість збудника у землі. Ґрунт у міжряддях смородини тримають під чорним паром або висівають на них рослини, які не уражаються фузаріозом, — зонтичні, лілейні, злакові (жито, ячмінь).

Для прискорення ліквідації осередків сильного ураження рослин вілтом необхідно застосовувати сівозміни з більш частим чергуванням культур, які посилюють очищення ґрунту від інфекції. У сівозміну не включають культури, які легко уражаються грибом, у першу чергу картоплю, томати, суницю та інші.

У підвищенні опірності до вілту велике значення мають ранні підживлення мінеральними добривами, позаяк рослини заражаються збудниками вілту в усі фази вегетації, а зміцнілі рослини стійкіші.

Біологічний захист. У нинішній час хімічний метод усе ще є основним при захисті рослин від шкідників та хвороб, попри те, що багаторічна практика довела негативний вплив масового застосування отрутних хімічних речовин. Відомі численні факти формування стійкості шкідливих мікроорганізмів до багатьох інсектицидів і фунгіцидів. Цей шлях явно не має перспектив.

Застосовуючи біологічні препарати, які мають протигрибкові фунгіцидні властивості, ми використовуємо механізми, створені природою за мільйони років еволюції мікросвіту. Мікроорганізми, використовувані у біологічних препаратах, є антагоністами патогенної мікрофлори. Препарати вносять безпосередньо у ґрунт шляхом поливу під корінь або на рослини, які потребують захисту.

Біологічні фунгіциди — це біологічно активні речовини органічного походження, які придушують життєздатність або ж призводять до загибелі мікроорганізмів. Вони продукуються мікроорганізмами (бактеріями, актиноміцетами, грибами), а також рослинами (фітонциди) і тваринами, вибірково діють на мікроорганізми. Проникаючи в корінь і листя, вони поширюються тканинами рослин і передають їм антибіотичну активність. У тканинах вони перебувають у незмінному вигляді або перетворюються на більш активні засоби, які впливають на обмін речовин рослин, підвищуючи їх стійкість до патогенних мікроорганізмів. Біологічні фунгіциди можуть підвищувати схожість насіння, прискорювати ріст рослин, стимулювати утворення коренів.

Біологічних фунгіцидів дуже багато, основні з них — це фітоспорин, бар’єр, заслон, фітоп, інтеграл, агат, триходермін, бактофіт, псевдобактерин 2, баксис, алірин, бінорам, гамаїр, гліокладин, планриз. Вони містять певний набір бактерій, які здатні викликати загибель деяких видів патогенних грибів.

Зараз випускається багато біологічних препаратів, які сприяють відновленню здорового біоценозу ґрунту: байкал-ЕМ1, сяйво, восток-ЕМ, тамір. Їх регулярне застосування є гарантією високої родючості і здоров’я ґрунту.

Олександр ОБОЯНСЬКИЙ.

сел. Стара Краснянка Луганської обл.

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 6(632) від 8 лютого 2012 р., стор.11

zmk

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наступний допис

Сорти, які гарантують успіх

Ср Лют 8 , 2012
Середньорання суниця (27.05-3.06). Хумі Гранде — голландський сорт. Ягоди вагою до 90 г, окремі — до 110 г, масового збору — до 40 г, опукло-конічні, темно-вишневі, відмінного смаку, дуже ароматні, транспортабельність середня, перші ягідки декоративні. Потенційна врожайність — понад 1,5 кг із куща. Стійкість до хвороб та шкідників висока. Кущі міцні, […]