Потенціал «чарівних» кісточок абрикоса

Переглядів : 5
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (Пока оценок нет)
Loading...
Абрикос вітчизняної селекції сорту Особливий Денисюка

Абрикос вітчизняної селекції сорту Особливий Денисюка

Публікація статті «Абрикос від тьоті Раї» Володимира Лугового (див. «ЗМГ» № 47 від 23.11.2011 р.), в якій садівник-любитель з м. Лисичанськ Луганської області розповів про місцеві форми абрикосів, вирощених методом народної селекції (із кісточок), викликала широкий резонанс у читачів газети. Багато хто звертається до редакції із проханням допомогти зв’язатися з автором публікації, аби придбати садивний матеріал «чарівних» абрикосів. Однак чарівництва тут немає ніякого. Просто, як пише сам Володимир Луговой, потрібно уважно озирнутися. Адже навколо стільки цікавих екземплярів, адаптованих до ґрунтово-кліматичних умов даної місцевості. Усе інше, як кажуть, — справа техніки, уміння і везіння. Адже селекцією абрикоса на рівні любительського садівництва може зайнятися кожна людина. Навіть в умовах своєї присадибної чи дачної ділянки, залучаючи до цього цікавого заняття своїх дітей та онуків.

Про те, як ця робота ведеться в Національному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді Міністерства освіти і науки України (у минулому — Республіканській станції юних натуралістів, м. Київ) розповідає завідуючий науково-дослідною лабораторією садівництва і виноградарства НЕНЦ Петро Олександрович МАЗУР:

— У нас дичок росте вдосталь. Їхні плоди, як правило, дрібні (вагою 12-18 г), часто з кісточкою, яка не відділяється, різноманітного смаку. Хоча трапляються досить урожайні, великоплідні і смачні жерделі. Чому так багато уваги приділяється дичкам? Тому що вони цінні для нас своєю стійкістю до несприятливих умов вирощування, вони — піонери у просуванні на північ. І садівники-любителі цілком можуть упоратися із цим завданням.

Річ у тім, що абрикос шляхом насінного розмноження непогано передає наступному поколінню цінні господарські ознаки — смак, великоплідність, урожайність. Разом із цим, завдяки насінному розмноженню в даній місцевості буде підвищуватися його стійкість до несприятливих умов вирощування.

Наскільки цінний для нас той чи інший сіянець, ми визначаємо в перший рік вирощування. Якщо пагони на ньому темно-коричневого кольору, товсті, короткі міжвузля, крупні бруньки, що «сидять» на великих виростах («подушках»), велике округле листя, відсутні шипи — це свідчить про те, що такий сіянець має ознаки, які нас цікавлять. Але якщо сіянець має зеленуватий відтінок пагона, та ще й із шипами, дрібне загострене листя — то в ньому явно немає нічого для нас цікавого.

Тож займатися селекцією абрикоса, до речі, і персика так само, цілком може кожен любитель. Для цього потрібно зібрати насіння рослини, яка сподобалася, зберігати його підсушеним у провітрюваній банці, а наприкінці жовтня висіяти у так звану «шкілку». Навесні наступного року насіння проростає. Восени сіянці, які сподобалися за вищезазначеними ознаками, потрібно висадити в сад на постійне місце. Через пару років вони зацвітуть і дадуть плоди. Сподобаються — можна залишати, ні — видалити, як брак.

Цей процес можна прискорити. Для цього в перший рік треба взяти живці із сіянцю, який сподобався (або з усіх), та окулірувати їх (із 15 липня по 15 серпня) у крону дорослого абрикоса або аличі. Наступного року бруньки проростають у пагони, закладаються квіткові бруньки, і через рік після щеплення вже маємо результат. Принцип такий же: ті, що сподобалися, природно, залишаються, ті, які не заслуговують на увагу, можна вирізати.

Таким чином, у своєму саду я отримав гібридну форму абрикоса, назвавши її Ґандзя. Вона відзначається морозо-, зимо- і хворобостійкістю (відносно стійка до моніліозу). Плоди великі — 35-40 г (окремі — до 50 г), округлої форми, жовтого кольору, з яскравим рум’янцем. Ядро також має гарні смакові якості. Урожай Ґандзі дозріває нерівномірно, 20-25 липня. До недоліків цієї форми слід віднести розтріскування плодів біля плодоніжки за дощової погоди.

Ще одна форма отримана мною з насіння, привезеного з Ірану. Один із сіянців виявився білоплідною урожайною формою з високими смаковими якостями і плодами вагою до 50 г. Ураженість моніліозом — на рівні всіх інших сортів. Дозрілі плоди часто уражаються мурахами, що свідчить про високі смакові якості. Підмерзання пагонів і квіткових бруньок за 12 років вирощування не спостерігалося.

Але це всього лише форми, які потребують подальшого вивчення, а нас цікавлять сорти, котрі показали себе на півночі України якнайкраще. При цьому слід пам’ятати, що гарна продуктивність абрикоса, як і інших культур, буде тільки тоді, коли в саду ростимуть, щонайменше, два різних сорти — при перехресному запиленні зростає врожайність.

На завершення хочу назвати кілька сортів, отриманих Олексієм Леонтійовичем Денисюком, моїм далеким попередником, який у 40-60-ті роки працював завідувачем відділом садівництва Республіканської станції юних натуралістів. Про цього фронтовика маршал Г.К. Жуков писав у своїх «Спогадах»: «…Першою до рейхстагу прорвалася самохідна артилерійська установка старшого лейтенанта Денисюка…». А його науковий подвиг полягав у тім, що свого часу він провів масову гібридизацію абрикоса і відібрав багато гібридних форм із цінними господарськими ознаками, багато з яких стали сортами.

Особливий Денисюка. За зовнішнім виглядом крони й не скажеш, що це щось цікаве: від сіянців жерделі нічим не відрізняється. Проте щороку з урожаєм. Навіть після суворої зими 2006 року цей сорт дав досить пристойний урожай. Плоди овальної форми, вагою 35-40 г, «ошатні», з яскравим рум’янцем, приємного смаку, ароматні. Урожай дозріває в другій декаді липня. Плоди можуть тривалий час висіти на дереві, при цьому не осипаються і не гниють.

Любава — сорт селекції О.Л. Денисюка із місцевих форм жерделі. Дерево сильноросле, формує пірамідальну крону. Квіткові бруньки досить морозовитривалі і стійкі до моніліозу. У плодоношення вступає на 4-й рік. Плоди із середньою вагою 45 г, овальної форми, світло-жовтого кольору, з яскравим рум’янцем. Урожай дозріває 20-25 липня.

Лютезький (Київський червонощокий) — середньоранній сорт абрикоса селекції Інституту садівництва УААН (автор О.Л. Денисюк). Вважається одним із найзимостійкіших сортів із селекції ІС УААН. У плодоношення вступає на 3-4-й рік. Плоди великі (45-50 г), круглоовальні, злегка сплюснуті з боків, шкірочка золотаво-оранжева з темно-червоним рум’янцем. Кісточка легко відділяється від м’якоті. Рекомендований для широкого випробування у центральних і північно-західних областях України.

Ветеран Севастополя (великоплідний) — середньоспілий сорт селекції Інституту садівництва УААН (автор О.Л. Денисюк). Відзначається досить високою регулярною врожайністю, зимостійкістю деревини і квіткових бруньок, стійкістю квіток до весняних заморозків. Дерево середньої сили росту, у плодоношення вступає на 3-4-й рік. Плоди вагою 60-65 г (окремі — до 85 г), золотистого кольору, з легким рум’янцем. В умовах Києва доспіває у другій декаді липня. Цікавий як штамбоутворювач для менш зимостійких сортів.

Джумбо Кот — французька новинка на випробуванні в Україні

Джумбо Кот — французька новинка на випробуванні в Україні

Поліський великоплідний — один з найпопулярніших сортів абрикоса київської селекції (автор О.Л. Денисюк). Це найвитриваліший сорт в умовах Полісся. Дерево середньої сили росту. У плодоношення вступає із 3-4-річного віку. Плоди вагою 50-55 г, а в роки з помірною врожайністю — до 70-80 г, округло-овальні, жовто-оранжеві, з яскравим рум’янцем. Дозрівають в умовах Києва у другій декаді липня.

Київський красень — пізньоспілий сорт селекції Інституту садівництва УААН (автор О.Л. Денисюк). Дерево сильноросле, плодоносить із 4-5-річного віку. Плоди великі (55 г), з густим розмитим рум’янцем. Дозріває 6-12 серпня. Надзвичайно зимостійкий сорт, цікавий для садівників Лісостепу і Полісся.

У нашій помологічній колекції також проходять випробування деякі сорти закордонної селекції і ті, які цікаві як стійкі до несприятливих кліматичних умов: французькі — Шаламарк, Джумбо Кот, Редтартив; канадські — Канада, Робада, Харлайн; американський NGJ-19 та інші. Їх ще необхідно вивчати.

Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 1(627) від 4 січня 2012 р., стор.8-9.

babytransfer

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наступний допис

До сортової калини — підхід особливий

Ср Січ 4 , 2012
Зазвичай калину розмножують сівбою насіння. Сіянці з’являються у перший рік і можуть досягати пристойних розмірів, але вони не зберігають сортових ознак материнської рослини і починають плодоносити лише на восьмий-десятий рік, причому плоди, як правило, бувають дрібними. Ми розмножуємо калину сорту Українська вегетативним способом, для чого в розсаднику є чистосортний матеріал. […]