Loading...
Публікація статті «Абрикос від тьоті Раї» Володимира Лугового (див. «ЗМГ» № 47 від 23.11.2011 р.), в якій садівник-любитель з м. Лисичанськ Луганської області розповів про місцеві форми абрикосів, вирощених методом народної селекції (із кісточок), викликала широкий резонанс у читачів газети. Багато хто звертається до редакції із проханням допомогти зв’язатися з автором публікації, аби придбати садивний матеріал «чарівних» абрикосів. Однак чарівництва тут немає ніякого. Просто, як пише сам Володимир Луговой, потрібно уважно озирнутися. Адже навколо стільки цікавих екземплярів, адаптованих до ґрунтово-кліматичних умов даної місцевості. Усе інше, як кажуть, — справа техніки, уміння і везіння. Адже селекцією абрикоса на рівні любительського садівництва може зайнятися кожна людина. Навіть в умовах своєї присадибної чи дачної ділянки, залучаючи до цього цікавого заняття своїх дітей та онуків.
Про те, як ця робота ведеться в Національному еколого-натуралістичному центрі учнівської молоді Міністерства освіти і науки України (у минулому — Республіканській станції юних натуралістів, м. Київ) розповідає завідуючий науково-дослідною лабораторією садівництва і виноградарства НЕНЦ Петро Олександрович МАЗУР:
— У нас дичок росте вдосталь. Їхні плоди, як правило, дрібні (вагою 12-18 г), часто з кісточкою, яка не відділяється, різноманітного смаку. Хоча трапляються досить урожайні, великоплідні і смачні жерделі. Чому так багато уваги приділяється дичкам? Тому що вони цінні для нас своєю стійкістю до несприятливих умов вирощування, вони — піонери у просуванні на північ. І садівники-любителі цілком можуть упоратися із цим завданням.
Річ у тім, що абрикос шляхом насінного розмноження непогано передає наступному поколінню цінні господарські ознаки — смак, великоплідність, урожайність. Разом із цим, завдяки насінному розмноженню в даній місцевості буде підвищуватися його стійкість до несприятливих умов вирощування.
Наскільки цінний для нас той чи інший сіянець, ми визначаємо в перший рік вирощування. Якщо пагони на ньому темно-коричневого кольору, товсті, короткі міжвузля, крупні бруньки, що «сидять» на великих виростах («подушках»), велике округле листя, відсутні шипи — це свідчить про те, що такий сіянець має ознаки, які нас цікавлять. Але якщо сіянець має зеленуватий відтінок пагона, та ще й із шипами, дрібне загострене листя — то в ньому явно немає нічого для нас цікавого.
Тож займатися селекцією абрикоса, до речі, і персика так само, цілком може кожен любитель. Для цього потрібно зібрати насіння рослини, яка сподобалася, зберігати його підсушеним у провітрюваній банці, а наприкінці жовтня висіяти у так звану «шкілку». Навесні наступного року насіння проростає. Восени сіянці, які сподобалися за вищезазначеними ознаками, потрібно висадити в сад на постійне місце. Через пару років вони зацвітуть і дадуть плоди. Сподобаються — можна залишати, ні — видалити, як брак.
Цей процес можна прискорити. Для цього в перший рік треба взяти живці із сіянцю, який сподобався (або з усіх), та окулірувати їх (із 15 липня по 15 серпня) у крону дорослого абрикоса або аличі. Наступного року бруньки проростають у пагони, закладаються квіткові бруньки, і через рік після щеплення вже маємо результат. Принцип такий же: ті, що сподобалися, природно, залишаються, ті, які не заслуговують на увагу, можна вирізати.
Таким чином, у своєму саду я отримав гібридну форму абрикоса, назвавши її Ґандзя. Вона відзначається морозо-, зимо- і хворобостійкістю (відносно стійка до моніліозу). Плоди великі — 35-40 г (окремі — до 50 г), округлої форми, жовтого кольору, з яскравим рум’янцем. Ядро також має гарні смакові якості. Урожай Ґандзі дозріває нерівномірно, 20-25 липня. До недоліків цієї форми слід віднести розтріскування плодів біля плодоніжки за дощової погоди.
Ще одна форма отримана мною з насіння, привезеного з Ірану. Один із сіянців виявився білоплідною урожайною формою з високими смаковими якостями і плодами вагою до 50 г. Ураженість моніліозом — на рівні всіх інших сортів. Дозрілі плоди часто уражаються мурахами, що свідчить про високі смакові якості. Підмерзання пагонів і квіткових бруньок за 12 років вирощування не спостерігалося.
Але це всього лише форми, які потребують подальшого вивчення, а нас цікавлять сорти, котрі показали себе на півночі України якнайкраще. При цьому слід пам’ятати, що гарна продуктивність абрикоса, як і інших культур, буде тільки тоді, коли в саду ростимуть, щонайменше, два різних сорти — при перехресному запиленні зростає врожайність.
На завершення хочу назвати кілька сортів, отриманих Олексієм Леонтійовичем Денисюком, моїм далеким попередником, який у 40-60-ті роки працював завідувачем відділом садівництва Республіканської станції юних натуралістів. Про цього фронтовика маршал Г.К. Жуков писав у своїх «Спогадах»: «…Першою до рейхстагу прорвалася самохідна артилерійська установка старшого лейтенанта Денисюка…». А його науковий подвиг полягав у тім, що свого часу він провів масову гібридизацію абрикоса і відібрав багато гібридних форм із цінними господарськими ознаками, багато з яких стали сортами.
Особливий Денисюка. За зовнішнім виглядом крони й не скажеш, що це щось цікаве: від сіянців жерделі нічим не відрізняється. Проте щороку з урожаєм. Навіть після суворої зими 2006 року цей сорт дав досить пристойний урожай. Плоди овальної форми, вагою 35-40 г, «ошатні», з яскравим рум’янцем, приємного смаку, ароматні. Урожай дозріває в другій декаді липня. Плоди можуть тривалий час висіти на дереві, при цьому не осипаються і не гниють.
Любава — сорт селекції О.Л. Денисюка із місцевих форм жерделі. Дерево сильноросле, формує пірамідальну крону. Квіткові бруньки досить морозовитривалі і стійкі до моніліозу. У плодоношення вступає на 4-й рік. Плоди із середньою вагою 45 г, овальної форми, світло-жовтого кольору, з яскравим рум’янцем. Урожай дозріває 20-25 липня.
Лютезький (Київський червонощокий) — середньоранній сорт абрикоса селекції Інституту садівництва УААН (автор О.Л. Денисюк). Вважається одним із найзимостійкіших сортів із селекції ІС УААН. У плодоношення вступає на 3-4-й рік. Плоди великі (45-50 г), круглоовальні, злегка сплюснуті з боків, шкірочка золотаво-оранжева з темно-червоним рум’янцем. Кісточка легко відділяється від м’якоті. Рекомендований для широкого випробування у центральних і північно-західних областях України.
Ветеран Севастополя (великоплідний) — середньоспілий сорт селекції Інституту садівництва УААН (автор О.Л. Денисюк). Відзначається досить високою регулярною врожайністю, зимостійкістю деревини і квіткових бруньок, стійкістю квіток до весняних заморозків. Дерево середньої сили росту, у плодоношення вступає на 3-4-й рік. Плоди вагою 60-65 г (окремі — до 85 г), золотистого кольору, з легким рум’янцем. В умовах Києва доспіває у другій декаді липня. Цікавий як штамбоутворювач для менш зимостійких сортів.
Поліський великоплідний — один з найпопулярніших сортів абрикоса київської селекції (автор О.Л. Денисюк). Це найвитриваліший сорт в умовах Полісся. Дерево середньої сили росту. У плодоношення вступає із 3-4-річного віку. Плоди вагою 50-55 г, а в роки з помірною врожайністю — до 70-80 г, округло-овальні, жовто-оранжеві, з яскравим рум’янцем. Дозрівають в умовах Києва у другій декаді липня.
Київський красень — пізньоспілий сорт селекції Інституту садівництва УААН (автор О.Л. Денисюк). Дерево сильноросле, плодоносить із 4-5-річного віку. Плоди великі (55 г), з густим розмитим рум’янцем. Дозріває 6-12 серпня. Надзвичайно зимостійкий сорт, цікавий для садівників Лісостепу і Полісся.
У нашій помологічній колекції також проходять випробування деякі сорти закордонної селекції і ті, які цікаві як стійкі до несприятливих кліматичних умов: французькі — Шаламарк, Джумбо Кот, Редтартив; канадські — Канада, Робада, Харлайн; американський NGJ-19 та інші. Їх ще необхідно вивчати.
Стаття опублікована в газеті «Земля моя годувальниця» № 1(627) від 4 січня 2012 р., стор.8-9.
